Чи існують країни, куди не екстрадують з України? Пояснюємо юридичні нюанси у 2026 році

2026 рік. Український бізнесмен приземляється в аеропорту однієї з азійських країн для важливих переговорів. Але далі паспортного контролю він не проходить. Затримання. Виявляється, за запитом України його оголосили в міжнародний розшук через «червону картку» Інтерполу. Справа, на його думку, має політичний підтекст, та це нікого не хвилює. Тепер у його адвокатів є лічені дні, аби запобігти екстрадиції до початку судового процесу в чужій країні.

«Безпечна гавань». Це поширений запит, але відповідь на нього набагато складніша, ніж просто список країн. Жодного офіційного переліку «країн без екстрадиції з Україною» не існує. Чи видадуть людину, залежить не від географії. Усе вирішує складне переплетіння міжнародних договорів, законів країни перебування та, звісно, конкретних обставин самої кримінальної справи.

Ключові визначення

Екстрадиція — це форма міжнародного співробітництва, що полягає у видачі особи державою, на території якої вона перебуває, іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання вироку суду.

Які юридичні підстави для екстрадиції існують між країнами?

В основі видачі правопорушників лежить або договір, або так званий принцип взаємності. Україна, як і більшість держав, вибудовує співпрацю на договірній основі. Тобто, запит на видачу буде задоволено, якщо між країнами є відповідна угода.

Для України ключовими документами, що регулюють екстрадицію, є:

• Багатосторонні конвенції: Це угоди, до яких приєдналося багато країн. Наріжним каменем для Європи є Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року. Як членкиня Ради Європи, Україна є її стороною, що зобов’язує її співпрацювати з іншими країнами-підписантами. Також значну роль відіграє Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності.
• Двосторонні договори: Україна має десятки двосторонніх угод про правову допомогу у кримінальних справах. Саме вони містять конкретні положення про екстрадицію та детально описують процедуру видачі з певними країнами.

А якщо договору немає? Навіть тоді екстрадиція можлива — на основі принципу взаємності. Це означає, що країна може видати особу, розраховуючи, що в аналогічній ситуації інша держава відповість тим самим. Однак це значно складніший і менш передбачуваний шлях.

В Україні центральними органами, що розглядають запити на екстрадицію (як на видачу з України, так і на запит про видачу в Україну), є Офіс Генерального прокурора та Міністерство юстиції України.

Що таке договір про екстрадицію?

Договір про екстрадицію — це міжнародна угода між двома (двосторонній) чи кількома (багатосторонній) державами, що встановлює юридичні рамки для видачі осіб, яких підозрюють чи вже засудили за злочини. Він чітко визначає перелік злочинів, за які можлива видача, умови й процедуру, а також підстави для відмови.

Чому країна може відмовити в екстрадиції особи в Україну?

Навіть за наявності договору країна не зобов’язана автоматично видавати особу. Існує низка вагомих причин для відмови, які базуються на захисті фундаментальних прав людини. Власне, це і є відповідь на питання, чому деякі країни вважаються «складними» для екстрадиції.

Ось головні підстави для відмови:

1. Політичний характер злочину. Стаття 3 Європейської конвенції про видачу прямо забороняє екстрадицію за правопорушення, які розглядаються як політичні. Важливо розуміти: це не стосується звичайних кримінальних злочинів (вбивство, шахрайство), навіть якщо їх вчинили з політичних мотивів. Мова йде про злочини, спрямовані безпосередньо проти державного ладу.

2. Загроза правам людини. Це найпоширеніша і найвагоміша причина відмови у сучасній практиці. Суди демократичних країн дуже ретельно перевіряють, чи не будуть порушені права особи у разі її видачі.

   • Ризик катувань або нелюдського поводження (стаття 3 ЄКПЛ). Якщо є серйозні підстави вважати, що на особу в країні запиту чекають тортури чи жорстоке поводження, екстрадицію заборонять. Цей стандарт, відомий як тест «реального ризику», був встановлений Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у знаковій справі Soering v. the United Kingdom (1989).
   • Ризик несправедливого суду (стаття 6 ЄКПЛ). Видачу можуть заблокувати, якщо є докази, що судовий процес не буде справедливим. Наприклад, коли справа базується на доказах, отриманих під тиском. Це було підтверджено у справі ЄСПЛ Othman (Abu Qatada) v. the United Kingdom (2012).

3. Принцип невидачі власних громадян. Конституція України (стаття 25) забороняє видачу громадян України іноземній державі. Аналогічні норми існують у законодавстві багатьох інших країн. Це означає, що якщо особа є громадянином країни, де її затримали, її, найімовірніше, не видадуть.

Що таке екстрадиція громадян України?

Конституція України категорична: видавати громадян України іноземній державі заборонено. Це означає, що якщо громадянин України скоїв злочин за кордоном і повернувся на батьківщину, Україна його не екстрадує. Проте це не означає безкарності. За запитом іншої держави його можуть притягнути до відповідальності за цей злочин, але вже в Україні та за українськими законами.

Водночас ця норма не захищає українців, які перебувають за кордоном. Якщо громадянин України знаходиться на території третьої країни, його можуть екстрадувати до держави, що його розшукує, на загальних підставах. Детальніше про це можна дізнатися у статті про те, чи видає Україна своїх громадян.

Як працює міжнародний розшук і яку роль відіграє Інтерпол?

Багато хто помилково вважає Інтерпол світовою поліцією з правом на арешт. Це не так. Насправді, це міжнародна організація, яка сприяє співпраці та обміну інформацією між поліцейськими відомствами 196 країн-учасниць. Сам Інтерпол не проводить розслідувань і не заарештовує людей.

Що таке Інтерпол?

Ключовий інструмент міжнародного розшуку — система сповіщень Інтерполу. Найвідоміше з них — «червона картка» (Red Notice).

«Червона картка» — це не міжнародний ордер на арешт. Це запит до правоохоронних органів по всьому світу з проханням взначити місцезнаходження особи та застосувати до неї тимчасовий арешт з метою подальшої екстрадиції.

Отримання «червоної картки» є підставою для затримання, після чого запускається національна судова процедура щодо екстрадиційного арешту. Однак саме сповіщення можна і потрібно оскаржувати, якщо воно порушує правила Інтерполу (наприклад, має політичний, військовий, релігійний чи расовий характер). Такі скарги розглядає незалежний орган — Комісія з контролю за файлами Інтерполу (CCF), яка розглядає скарги протягом 90 днів. Це означає, що якщо подати скаргу в січні, рішення варто очіквати не раніше квітня. Весь цей час «картка» залишається активною, що варто враховувати при плануванні будь-яких поїздок.

Отже, в які країни найскладніше організувати видачу з України?

Замість пошуку міфічного списку, варто розуміти категорії країн, звідки екстрадиція ускладнена через юридичні причини.

1. Країни без договорів про екстрадицію. Це держави, які не підписали з Україною жодних угод — ні двосторонніх, ні багатосторонніх. До них можуть належати деякі віддалені острівні держави Океанії чи окремі країни Африки та Азії. Екстрадиція звідти можлива лише на хиткому принципі взаємності, що робить процес довгим і непередбачуваним.

2. Країни, що не видають власних громадян. Якщо особа має громадянство країни, де її вимагають заарештувати (наприклад, Ізраїль, Китай, ОАЕ, Російська Федерація), її видача в Україну є вкрай малоймовірною через конституційні та законодавчі заборони цих держав.

3. Країни з високими стандартами захисту прав людини. Зазвичай це розвинені демократії, чиї суди дуже прискіпливо ставляться до перевірки дотримання прав людини (наприклад, Велика Британія, Австрія, Швейцарія, Німеччина). Вони активно застосовують практику ЄСПЛ і можуть відмовити у видачі, якщо адвокати доведуть наявність «реального ризику» порушення статей 3 або 6 Європейської конвенції з прав людини. Це створює суттєві підстави для відмови у видачі.

Але важливо розуміти: навіть із «поблемної» країни можлива екстрадиція. Якщо злочин є тяжким (тероризм, наркоторгівля, вбивство), не має політичного підґрунтя, а Україна надасть переконливі дипломатичні гарантії дотримання прав особи, шанси на видачу зростають.

Що робити, якщо вас або вашого близького оголосили в міжнародний розшук?

Ситуація з міжнародним розшуком та загрозою екстрадиції вимагає негайних і професійних дій. Будь-які самостійні спроби вирішити проблему можуть лише нашкодити.

1. Негайно зверніться до адвоката. І не просто до будь-якого, а до фахівця, що спеціалізується саме на міжнародному кримінальному праві та екстрадиційних процедурах.
2. Проаналізуйте ситуацію. Юрист перевірить законність розшуку, наявність запитів у базах Інтерполу, оцінить ризики видачі з конкретної країни та розробить стратегію захисту.
3. Використовуйте всі можливості захисту. Це може включати оскарження «червоної картки» в Комісії з контролю за файлами Інтерполу, підготовку до екстрадиційного суду в країні перебування, а також збір доказів політичного переслідування, поганих умов утримання в українських тюрмах чи інших ризиків для прав людини.

Питння екстрадиції завжди індивідуальне. Зрештою, успіх захисту залежить від професіоналізму юридичної команди та її вміння оперувати складними міжнародними правовими інструментами.

Ця стаття опублікована незалежною юридичною фірмою в інформаційних цілях і не представляє та не заявляє про приналежність до будь-якого урядового органу, міжнародної організації чи офіційної влади.