Що означає “подвійна кримінальність” і чому це ключ до екстрадиції у 2026 році?

Подвійна кримінальність. Це словосполучення звучить складно, але його суть проста. Це фундаментальний запобіжник у міжнародному праві, який не дозволяє видати (екстрадувати) людину, якщо її вчинок не вважається злочином у країні, де вона перебуває. Уявіть, що вас хочуть судити за кордоном за щось, що тут, вдома, абсолютно законно. Саме цей принцип захищає ві таких ситуацій, гарантуючи справедливість і повагу до законів кожної держави.

Інакше кажучи, якщо ви не порушили місцевий кримінальний кодекс, вас не можуть просто так “віддати” іншій країні. Але є нюанс. При перевірці порівнюють не назви статей закону, а саму суть діяння. Це означає, що адвокати запитуючої сторони можуть стверджувати, що ваше «порушення договору» насправді є «шахрайством», намагаючись знайти відповідник у місцевому законодавстві. Наприклад, махінації з ПДВ будуть вважатися злочином, навіть якщо в одній країні це стаття про шахрайство, а в іншій — про ухилення від сплати податків. Головне, що сам вчинок є кримінально караним в обох юрисдикціях.

Як регулюється подвійна кримінальність у міжнародних договорах?

Для екстрадиційних відносин у Європі, зокрема й для України, основою слугує Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року. Цей документ заклав ключові правила гри.

Стаття 2(1) Конвенції 1957 року встановлює чітку умову: видача можлива лише за діяння, які за законами обох сторін караються позбавленням волі на максимальний строк не менше одного року. Або ж більш суворим покаранням. Якщо ж особу вже засуджено, то призначене їй пкарання має бути щонайменше чотири місяці. Це число — не просто формальність. Воно відсікає запити щодо дрібних правопорушень, не дозволяючи запускати складний і дорогий механізм екстрадиції через незначні проступки.

На глобальному рівні цей принцип так само непорушний. Наприклад, стаття 16 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року теж вимагає дотримуватися подвійної кримінальності. Це доводить, що принцип є загальновизнаним стандартом справедливої міжнародної співпраці.

Чи завжди потрібна подвійна кримінальність для видачі особи в межах ЄС?

Ні. І це важливо знати. В межах Європейського Союзу діє спрощена система — Європейський ордер на арешт (EAW). Він кардинально прискорює процедуру видачі між країнами-членами. Рамкове рішення Ради ЄС 2002/584/ПВВ, яке запровадило EAW, створило величезний виняток із класичного правила.

Для 32 категорій тяжких злочинів перевірка на подвійну кримінальність просто не проводиться. Крапка. До списку входять тероризм, торгівля людьми, корупція, кіберзлочинність, відмивання грошей та шахрайство. Головне, щоб у країні, яка видала ордер, за такий злочин загрожувало позавлення волі на максимальний строк не менше 3 років. У такому разі країна-виконавець не може поставити під сумнів злочинний характер діяння, навіть якщо в її власному законодавстві такого складу злочину немає.

Однак для всіх інших злочинів, що не потрапили до цього списку, старий добрий принцип подвійної кримінальності продовжує діяти. Це означає, що держава-виконавець ордера все ще може відмовити у видачі, якщо діяння не є злочином за її національним законодавством.

Як відбувається екстрадиційна перевірка в Україні?

Процедура видачі людини з України детально прописана у главі 44 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України та відповідних міжнародних договорах.

Все починається з того, що Офіс Генерального прокурора чи Міністерство юстиції отримують запит про видачу. Вони проводять перший аналіз документів, зокрема й перевіряють, чи відповідає діяння принципу подвійної кримінальності. Але це лише попередній етап.

Ключова роль належить суду. Саме суддя проводить повноцінну екстрадиційну перевірку, з’ясовуючи, чи є законні підстави для видачі. Під час перевірки суд аналізує:

• Чи є подвійна кримінальність: інакше кажучи, чи вважається цей вчинок злочином за КК України.
• Чи немає підстав для відмови: чи не загрожує особі смертна кара, катування, чи не має переслідування політичного забарвлення, чи не минули строки давності.

Остаточне рішення про можливість екстрадиції ухвалює слідчий суддя місцевого суду за місцем тримання особи під вартою. Важливо пам’ятати, що це рішення можна і треба оскаржувати в апеляційному порядку. Весь процес надзвичайно складний і вимагає бездоганної юридичної підготовки, тому допомога адвоката з екстрадиції на цьому етапі є не просто бажаною, а критично важливою.

Коли в екстрадиції можуть відмовити, навіть якщо є подвійна кримінальність?

Наявність подвійної кримінальності — це необхідна умова, але далеко не єдина. Існують абсолютні підстави для відмови, які ахищають фундаментальні права людини, і жоден суд не може їх ігнорувати.

Знаковим тут є рішення ЄСПЛ у справі Soering v. The United Kingdom (1989). Суд постановив: екстрадиція неможлива, якщо існує реальний ризик, що в запитуючій країні людина зазнає катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Ця заборона, закріплена у статті 3 Європейської конвенції з прав людини, має абсолютний характер. Вона діє навіть тоді, коли всі формальні вимоги, включно з подвійною кримінальністю, виконані.

Крім ризику жорстокого поводження, існують й інші підстави для відови у видачі:

• Політичний злочин: видача не здійснюється, якщо злочин має політичний характер або сам запит пов’язаний із переслідуванням за політичні переконання.
• Загроза смертної кари. Якщо запитуюча країна не надасть залізобетонних гарантій, що смертна кара не буде застосована, у видачі буде відмовлено.
• Власні громадяни. Стаття 25 Конституції України прямо забороняє видавати громадян України іншій державі. Це непорушне правило.
• Військові злочини: видача не застосовується за злчини, що є порушенням виключно військових обов’язків.
• Сплив строків давності за законодавством однієї з держав.

Отже, навіть якщо вчинок є злочином в обох країнах, держава зобов’язана відмовити у видачі, коли на кону стоять ключові права та свободи людини.

Ця стаття опублікована незалежною юридичною фірмою в інформаційних цілях і не представляє та не заявляє про приналежність д будь-якого урядового органу, міжнародної організації чи офіційної влади.

Часті запитання