Чи можлива екстрадиція в Україну в умовах воєнного стану?

Громадянина України, який кілька років проживав у Польщі, затримали у Варшаві в січні 2026 року на підставі «червоного повідомлення» Інтерполу. Українські правоохоронці звинувачували його в економічному злочині. Його адвокатам потрібно було негайно подати заперечення, доводячи, що екстрадиція в умовах воєнного стану несе пряму загрозу його життю та здоров’ю.

Так, можлива. Попри повномасштабну війну, Україна продовжує вимагати видачу підозрюваних. Але процес кардинально змінився. Іноземні суди, особливо в ЄС, тепер зважують кожен крок, ретельно аналізуючи безпекові ризики перед тим, як погодитись на передачу людини. Війна не стала автоматичним “ні”, проте перетворилася на надзвичайно потужний аргумент для захисту.

Екстрадиція — це офіційна процедура передачі однією державою (запитуваною) іншій державі (запитуючій) особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні злочину або вже засуджена, для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Процес регулюється міжнародними договорами та національним законодавством.

Як працює механізм екстрадиції в Україну?

Сама процедура є складною та багатоетапною, вимагаючи координації між відомствами кількох країн. Вона починається задовго до того, як людину фактично затримують.

Основні етапи процесу:

1. Оголошення в міжнародний розшук: Усе починається в Україні. Слідчий чи прокурор ініціює розшук через Інтерпол, що призводить до публікації «червоного повідомлення» (Red Notice) — глобального сигналу для правоохоронців про необхідність затримати особу.
2. Затримання за кордоном: Коли особу ідентифікують на території іншої держави, її затримує місцева поліія. На цьому етапі критично важливо якнайшвидше залучити адвоката, адже перші години після затримання визначають подальшу стратегію захисту.
3. Екстрадиційний арешт: Щоб гарантувати присутність особи під час розгляду, місцевий суд обирає запобіжний захід. Це може бути тимчасовий або повноцінний екстрадиційний арешт.
4. Офіційний запит про видачу: Україна, діючи через Офіс Генерального прокурора чи Міністерство юстиції, надсилає офіційний, детальний запит про видачу з матеріалами справи.
5. Екстрадиційна перевірка: Іноземний суд перевіяє український запит на відповідність усім формальностям — як міжнародним договорам, так і власному законодавству.

Правовою основою для цього слугують Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року, двосторонні договори (наприклад, Договір з Польщею 1993 року) та Кримінальний процесуальний кодекс країни, де перебуває особа.

Що таке “Екстрадиція — це”?

Простими словами, екстрадиція — це коли одна держава передає людину іншій для суду або відбування покарання. Це не депортація, яка пов’язана з порушенням міграційних законів. Це інструмент міжнародного кримінального права, покликаний боротися зі злочинністю та не дозволяти підозрюваним уникати відповідальності, просто перетнувши кордон.

Що таке екстрадиція за КПК України?

Розділ IX Кримінального процесуального кодексу України (статті 541-594) — це, по суті, інструкція з міжнародного співробітництва у кримінальних справах. Він визначає, як саме українські органи звертаються до інших країн із запитами про видачу, і як розглядаються аналогічні запити, що надходять до України. Кодекс чітко окреслює повноваження центральних органів, вимоги до документів та права особи, яку мжуть видати.

Які головні умови для екстрадиції?

Щоб запит на екстрадицію взагалі розглядався, він має відповідати кільком фундаментальним міжнародним принципам.

• Принцип подвійної криміналізації: Вчинок, за який вимагають видачу, має бути злочином і каратися ув’язненням як в Україні, так і в країні, що отримала запит. Якщо в одній із країн це не злочин, екстрадиція неможлива.
• Мінімальний термін покарання: Зазвичай видача для розслідування можлива, якщо за злочин загрожує щонайменше один рік позбавлення волі. Якщо ж ідеться про виконання вироку, залишок невідбутого покарання має становити хоча б декілька місяців.
• Відсутність підстав для відмови: У справі не повинно бути абсолютних заборон, встановлених міжнародним правом. Наприклад, якщо злочин має політичний характер, у видачі буде відмовлено.

Чи є війна в Україні підставою для відмови в екстрадиції?

Це ключове питання, яке постає перед іноземними судами з 2022 року. Сама по собі війна не є автоматичною причиною для відмови. Проте вона дає стороні захисту надзвичайно сильні аргументи.

Головний з них — ризк порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини (ЄСПЛ), яка категорично забороняє катування, нелюдське чи принижуюче гідність поводження. Адвокати наполягають, що в умовах постійних ракетних обстрілів та бойових дій Україна об’єктивно не здатна гарантувати фізичну безпеку людини в СІЗО чи в’язниці. Особливо, якщо ці установи розташовані у прифронтових або просто вразливих регіонах.

Суди в країнах ЄС, таких як Польща, Німеччина чи Австрія, тепер підходять до кожного випадку індивідуально. Вони вимагають від України конкретних гарантій:

• До якого саме слідчого ізолятора доправлять особу?
• Чи справді ця установа розташована в безпечному регіоні, далеко від лінії фронту?
• Чи є там належні умови, доступ до медичної допомоги та, що найважливіше, надійне бомбосховище?

Якщо такі гарантії не надані або звучать непереконливо, суд цілком може відмовити у видачі. Більше того, Європейський суд з прав людини може втрутитися і застосувати тимчасові заходи (Правило 39), фактично заморозивши екстрадицію до розгляду скарги по суті. Це відбувається, коли ризики для життя та здоров’я є реальними й неминучими, що підтверджено практикою ЄСПЛ у знакових спавах, як-от Mamatkulov and Askarov v. Turkey.

Які ще існують підстави для відмови у видачі?

Окрім воєнних ризиків, існують і класичні підстави для відмови у видачі, що закріплені в міжнародних конвенціях.

• Політичний характер злочину: Якщо злочин є політичним (наприклад, критика влади), або якщо сам запит насправді є замаскованою спробою переслідувати людину за її переконання, екстрадиція заборонена. Це прямо випливає зі статті 3 Європейської конвенції про видачу 1957 року.
• Питання громадянства: Більшість держав не видають власних громадян. Отже, якщо особа, яку розшукує Україна, на момент розгляду справи встигла набути громадянства іншої країни, це стає серйозною перешкодою для її видачі.
• Ризик несправедливого суду: У видачі може бути відмовлено, якщо існують вагомі докази того, що особі загрожує кричуще порушення права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 ЄСПЛ.
• Закінчення строків давності: Екстрадиція неможлива, якщо за законами однієї з країн — запитуючої або запитуваної — минули строки притягнення до кримінальної відповідальності.

Що таке екстрадиційна перевірка і скільки вона триває?

Екстрадиційна перевірка — це судова процедура в країні, де затримали особу. Під час неї суд аналізує, чи є запит про видачу законим. Важливо: суд не вирішує, винна людина чи ні. Його завдання — лише перевірити, чи дотримані всі юридичні та формальні вимоги для передачі.

Що саме перевіряє суд:

• Чи правильно оформлені всі документи, надіслані з України.
• Чи дотримано принцип подвійної криміналізації.
• Чи немає в справі прихованих політичних мотивів.
• Дотримання прав людини, особливо відсутність ризику тортур чи нелюдського поводження згідно зі статтею 3 ЄСПЛ.

Тривалість цього процесу може сильно варіюватися. Все залежить від складності спави, завантаженості місцевих судів, кількості апеляційних інстанцій та можливого звернення до ЄСПЛ. Процедура може затягнутися від кількох місяців до півтора-двох років. Наприклад, лише розгляд скарги в ЄСПЛ із застосуванням Правила 39 Регламенту ЄСПЛ може зупинити процес на невизначений термін, а це означає, що весь цей час особа перебуватиме у правовій невизначеності за кордоном.

Ця стаття опублікована незалежною юридичною фірмою в інформаційних цілях і не представляє та не заявляє про приналежність до будь-якого урядового органу, міжнародної організації чи офіційної влади.